Принцип res judicata

Рес юдиката

Рес юдиката (лат. res judicata — разрешенное дело) — в римском права положение, в соответствии с которым окончательное решение полномочного суда, которые вступило в силу, является обязательным для сторон спора и не может быть пересмотрено.

В современном международном праве это положение закреплено в Статуте Международного суда ООН:

Статья 59
Решение Суда обязательно лишь для участвующих в деле сторон и лишь по данному делу.
Статья 60
Решение окончательно и не подлежит обжалованию. В случае спора о смысле или объеме решения толкование его принадлежит Суду по требованию любой стороны.

Рес юдиката применяется также и в таких специфических учреждениях как Европейский суд по правам человека. В соответствии с пунктами 1-2 статьи 44 Европейской конвенции о защите прав и основных свобод человека 1950 года решение большой палаты Суда, а в некоторых случаях — любой из его палата является окончательным. Однако, в данном случае решение является обязательным для исполнение лишь в отношении государств.

Принцип рес юдиката присущ также и арбитражным решениям. Так, статья 81 Конвенции о мирном решение международных столкновений (Гаагская конвенция 1907 года) содержит такое положение:

третейское определение решает спор окончательно и безапелляционно

Модель правил арбитражной процедуры, которая была принята Комиссией международного права ООН, также содержит положение о рес юдиката. В частности статья 34 содержит формулировку, что «арбитражное решение является окончательным решением спора».

Примечания

  1. Статут Международного суда ООН. Проверено 29 августа 2009.

Связать?

Res judicata – вирішена справа (res judicata pro veritate habetur! – судове рішення слід визначати за істину) означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте. Принцип res judicata визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у п.1 ст.44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принцип остаточності рішення є складовою частиною верховенства права.

Аналіз судової практики апеляційного суду Одеської області свідчить про багаточисельні оскарження судових рішень через тривалий час (10 та більше років), які набрали чинності та виконані.

Розглядаючи питання, пов’язані з принципом правової визначеності, апеляційний суд Одеської області у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на наступне.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах «Світлана Науменко проти України”, «Трегубенко проти України”, «Рябих проти Росії”), так у випадках перегляду справ у зв’язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах «Праведна проти Росії”, «Желтяков проти України”, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

Так, Суд встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі «Пономарьов проти України” з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (п.п. 41-42).

В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків.

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України”, п.93, «Проценко проти України”, п.26, «Кравченко проти Росії”, п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи” (рішення у справі «Сутяжник” проти Росії”, п.38).

Оскарживши в ординарному порядку 07 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції від 21 лютого 2005 року, тобто через 12,5 років, ні апелянт, ні його представник – адвокат, належного обґрунтування поважності причин пропуску строку не надали та на обставини непереборної сили, як це передбачене пунктом 2 частини 2 статті 358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили через тривалий час після його ухвалення, — не послались.

Тому звернення скаржника зі скаргою про скасування рішення суду через 12,5 років після його постановлення, за відсутності непереборних обставин щодо причин поважності пропуску строку, буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata – принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (постанова у справі про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності апеляційного суду Одеської області від 24.04.2018р., судді: Погорєлова С.О., Калараш А.А., Заїкін А.П.).

Аналогічні висновки висловлені судом апеляційної інстанції у справах про визнання недійсними довіреності та договору дарування (постанова апеляційного суду Одеської області від 10.04.2018р., судді: Громік Р.Д., Дрішлюк А.І., Черевко П.М.) та про визнання права власності на житловий будинок (ухвала апеляційного суду Одеської області від 25.05.2018р., суддя: Гірняк Л.А.).

За повідомленням прес-служби суду

Res judicata – вирішена справа (res judicata pro veritate habetur! – судове рішення слід визначати за істину) означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте. Принцип res judicata визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у п.1 ст.44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принцип остаточності рішення є складовою частиною верховенства права.

Аналіз судової практики апеляційного суду Одеської області свідчить про багаточисельні оскарження судових рішень через тривалий час (10 та більше років), які набрали чинності та виконані.

Розглядаючи питання, пов’язані з принципом правової визначеності, апеляційний суд Одеської області у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на наступне.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах «Світлана Науменко проти України”, «Трегубенко проти України”, «Рябих проти Росії”), так у випадках перегляду справ у зв’язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах «Праведна проти Росії”, «Желтяков проти України”, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

Так, Суд встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі «Пономарьов проти України” з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (п.п. 41-42).

В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків.

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України”, п.93, «Проценко проти України”, п.26, «Кравченко проти Росії”, п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи” (рішення у справі «Сутяжник” проти Росії”, п.38).

Оскарживши в ординарному порядку 07 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції від 21 лютого 2005 року, тобто через 12,5 років, ні апелянт, ні його представник – адвокат, належного обґрунтування поважності причин пропуску строку не надали та на обставини непереборної сили, як це передбачене пунктом 2 частини 2 статті 358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили через тривалий час після його ухвалення, — не послались.

Тому звернення скаржника зі скаргою про скасування рішення суду через 12,5 років після його постановлення, за відсутності непереборних обставин щодо причин поважності пропуску строку, буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata – принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (постанова у справі про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності апеляційного суду Одеської області від 24.04.2018р., судді: Погорєлова С.О., Калараш А.А., Заїкін А.П.).

Аналогічні висновки висловлені судом апеляційної інстанції у справах про визнання недійсними довіреності та договору дарування (постанова апеляційного суду Одеської області від 10.04.2018р., судді: Громік Р.Д., Дрішлюк А.І., Черевко П.М.) та про визнання права власності на житловий будинок (ухвала апеляційного суду Одеської області від 25.05.2018р., суддя: Гірняк Л.А.).

За повідомленням прес-служби суду